Микола Муравчук: «Не я особисто, а всі разом»

   Якщо бізнесмен давно займається благодійністю, але на пропозицію журналіста розповісти про це відповідає запитанням (на зразок: «А навіщо, може, про когось іншого – достойнішого – розкажете?»), це викликає повагу. І приємно дивує. Й одразу хочеться з такою людиною будь-що зустрітися, бо у нинішній надважкий час чесність і порядність потрібні всюди і всім.

   Голова наглядової ради компанії «Атлант плюс» Микола Муравчук, котрий є одним із фундаторів фонду «Волинь-2014», посилаючись на велику зайнятість, спершу говорить про відсутність часу, та врешті погоджується: розповідати про такі справи треба хоча б задля того, аби й інші брали приклад.

   – Ну, можливо, й варто говорити. Дійсно: а раптом когось совість замучить, що він у такий час іще нічого доброго та реального не робить для людей, і той «хтось інший» теж стане долучатися? Ми, до речі, пропонували приєднуватися до Фонду багатьом, але далеко не всі друзі й колеги погодилися, – напівжартома роздумує Микола Ілліч.

   З чого розпочиналася дорога в бізнес? Усяке було, зізнається. І сторожем довелося попрацювати, і таксувати. Сам Микола Муравчук родом зі старовижівського с. Мильці. Позаду – навчання у Луцькому технікумі радянської торгівлі, котрий закінчив із червоним дипломом, служба в армії, а вищу освіту здобув у Київському торгово-економічному університеті (тоді вже паралельно й працював). А в бізнес прийшов у лихі 90-ті. Жартує: дуже лихі вони виявилися для нього і родини, але про це багато не говорить. 2006-го, каже, на Волині офіційно зареєстрували «Атлант плюс». Нині фірма співпрацює з компаніями Волині, котрі займаються суміжними роботами, як-от будівельними. Таким чином – підтримують і розвивають один одного.

   Бажання займатися благодійністю пояснює досить просто:

   - Ми всі повинні читати гарну книгу, котра називається Біблія, і принаймні намагатися жити за її законами. Тож у такі критичні моменти, коли настала небезпека для країни, наших людей, маємо організовуватися й спільно щось робити. Тож коли створили фонд «Волинь-2014», запросили туди нас – (недаремно наголошую – нас, бо ж то не особисто я, а весь колектив долучається), одразу погодилися. Чому обрав саме цю благодійну організацію? Бо тут гарні люди: чесні, порядні, я їх усіх знаю і поважаю. Ми вже у бізнесі досягли якогось рівня, коли, як кажуть, 10% із заробленого треба віддати на доброчинність. Але у нас уже виходить так, що лише 10% лишається собі… Проте зараз так і повинно бути, бо ситуація в країні надто важка.

   Микола Муравчук наголошує: до діяльності Фонду колектив «Атлант плюс» долучається спільно. Та й гроші, котрі йдуть від фірми, теж не його особисті, а всіх співробітників компанії. Причому все – тільки добровільно. А колектив у них чималенький – до 70 людей лише на Волині, тож копійка до копієчки… Є хлопці, котрі служать в АТО, є серед працівників «Атлант плюс» і такі, хто вже повернувся, а хтось лише проходить медкомісію.

   – Особливо підтримуємо нашу 14-ту бригаду – колишню 51-шу, – розповідає Микола Ілліч. – Буває, приходять люди, котрі отримали повістку, а не мають нічого, то ми від Фонду й одягаємо, й надаємо необхідне спорядження.

   Також благодійники співпрацюють із «Самообороною Волині». Волонтери їдуть у зону АТО, а вони покривають витрати на дорогу і передають прилади чи й навіть машини, які замовляють бійці.

   – Іноді буває, що хочеться покинути все і поїхати воювати. Але, очевидно, тут у мене краще виходить. Та й що робитимуть тоді мої люди? – зізнається Микола Ілліч, коли прямо запитую про таке.

   Микола Муравчук, пригадуючи службу в лавах радянської армії, зізнається, що тоді не було таких проблем із технікою та пальним, як тепер. Тож велике питання, куди все поділося, раз навіть матраци для все тієї ж 14-ї ОМБР «Волинь-2014» купував? І загалом – забезпечувати бійців усім необхідним – завдання і обов’язок держави, тож цей благодійний фонд зараз більше орієнтується на соціальні питання, з котрими військовослужбовці та їхні родини зіштовхуються вже вдома. Одні, коли залишають рідні домівки, інші, коли повертаються і потребують соціальної та матеріальної допомоги для адаптації в мирному житті.

   Проблеми таких родин дуже схожі і водночас надзвичайно різні, розповідає.

   – От нещодавно, – пригадує Микола Ілліч, – допомагали родині загиблого воїна з Луцька, в якого лишилися дружина та троє маленьких діток: дали 120 тисяч гривень на ремонт квартири. І таких потреб – сотні, і кожна – дуже важлива.

   Зараз, розповідає, звернулися по допомогу для Тетяни Білінскі –  лікаря-волонтера із Ківерців, котра постраждала  в зоні АТО, надаючи допомогу нашим кіборгам у Донецькому аеропорту. На її лікування в Угорщині потрібно загалом 20 тис. євро. 10 тис. зібрали волонтери «Автомайдану Волині», а половину цієї суми виділяє «Волинь-2014». …І так щодня – великими та малими добрими справами – Микола Муравчук та його однодумці з Благодійного фонду «Волинь-2014» доводять, що доброчинність та патріотизм для справжніх громадян України стають синонімами. Головне: фундатори «Волині-2014» не мають жодних намірів припиняти діяльність. Дуже хочеться, каже Микола Муравчук, щоб швидше припинилася війна на Сході України, і всі свої сили фонд спрямував на допомогу тим, хто постраждав через ці криваві події.

20.05.2015